Пурка. Історія і призначення

Пуркой прийнято називати ваги для визначення натури зерна. Під натурою розуміють вага (маса) певного об'єму насіння. Це один з основних показників якості зерна: чим вище натура зерна, тим більше він цінується.

В Російській імперії для визначення якості зерна практикували безпосередній зважування його чверті (209,9 л). Однак, такаой обсяг був занадто великий, а тому результати зважування відрізнялися своєю ненадійністю. Тому з часом вага чверті був замінений іншою мірою - четвериком (26,24 л). У 1883 році Технічна рада головного інтендантського управління затвердив пурку (пристрій для визначення натури зерна), що складається з мірки ємністю 1 четверик, над якою кріпилася воронка, обладнана у вихідного отвору засувкою. Досліджуване зерно переливалося з воронки в мірку без поштовхів, після чого зерно в міркою підлягало зважуванню.

У 1880-х роках хлеботорговец Ісаєв розробив власну модель пурки, де питома вага визначався часток зерна в 1/32 четверика. Пурка складалася з ваг, гир, циліндричної мірки і воронки з відкидним дном. У процесі визначення натури зерна продукт насипали в воронку, потім натисканням відкривали стулки дна, і зерно падало в мірку. Для зручності пурки даного типу комплектувалися умовними гирями, що дозволяють визначати об'ємна вага без множення на відповідний коефіцієнт. Завдяки високій точності вимірювань пурка Ісаєва отримала широке поширення на всій території країни і залишалася популярною протягом півстоліття.

З введенням метричної системи якість зерна стали вимірювати з визначенням ваги 1 літра в грамах. Для цього використовувалися пурки з мірками на 1 і 20 літрів. Перед початком роботи перевіряли рівновага ваг . Для цього на один кінець коромисла підвішували чашку, а на іншій – мірку з вкладеним у неї падаючим вантажем . Якщо ваги приходили в рівновагу, то приступали безпосередньо до зважування. На кришці ящика встановлювали мірку, в щілину мірки вставляли ніж , на який поміщали падаючий вантаж. На мірку одягали полнитель. У склянку з лійкою насипали зерно, перекидали в наповнювач лійкою вниз, потім видаляли склянку і швидко виймали ніж з щілини. Таким чином, в мірку падав вантаж, який витісняв повітря через отвори на дні мірки, слідом за вантажем мірку наповнювало зерно. Після цього знову обережно вставляли ножа в щілину, перекидаючи мірку з наповнювачем для видалення надлишку зерна. Потім наповнювач знімали мірки і знову перекидали її для видалення зерен, що залишилися поверх ножа. Ніж виймали з щілини, мірку з зерном підвішували до плеча коромисла і зважували з точністю до 0,5 грама. Незаповнена мірка з падаючим вантажем вагою дорівнювала чашці для гир, тому вага гир, які урівноважують мірку з зерном, показує вага 1 літра продукту. Процедуру здійснювали двічі. При визначенні натури однієї і тієї ж партії зерна брали середній показник з двох.

Якщо в СРСР для визначення натури зерна використовувалася пурка єдиною затвердженої конструкції, то в Європі для цих цілей застосовували різні ваги. В середині ХХ століття отримала популярність пурка Speedy Moisture Tester. Крім терезів для відмірювання досліджуваного матеріалу і мірної ложки оригінальний комплект включав карбід кальцію, щітку і контейнер з манометром для проведення реакції. В основу роботи тестера була закладена хімічна реакція, яка виникає при взаємодії вологи з досвідченого зразка з карбідом кальцію. Що виділяється при цьому кількість газу було прямо пропорційно кількості вологи в зерні. Обладнання було досить простим у використанні, а отримані результати відрізнялися точністю і надійністю.